Мемуари обивателя
У певної частини місцевого плебсу і дворянства складається, по всьому видно, враження, що в справі «Доля-міськрада» автор цих рядків явно тягне сторону Долі, причому небезкорисливо.
Як пише в своєму коментарі на сайті «Мій Малин» один малинський альоша, Марченко більше працює на замовлення, ніж за фактами: «Що пообіцяв Вам Доля, коли прийде до влади? Грошей в нього немає, може «Заслуженого журналіста України», як Вознюку, чи головного редактора «Малинських новин»? Не вірте йому, обдурить. Ви не можете пробачити міськвиконкому, що не пройшли конкурс на заміщення посади у відділ ведення Державного реєстру виборців? Не переймайтеся, Ви займаєте таку ж посаду в РДА» — ну і так далі.
Власне, як я вже не раз заявляв, мені начхати, що про мене думають плебс, дворянство, юрист з МДЕЗу чи навіть сам Папа Римський.
Тим більше, що Марченко пупом землі себе ніколи не вважав.
А от створений Марченком сайт «Мій Малин», треба визнати відверто, став до певної міри помітним чинником у формуванні малинської громадської думки, в тому числі й щодо «справи Долі».
Саме з цих міркувань настала пора бодай побіжно відповісти принаймні на три запитання: 1) чому я так люблю Долю, 2) чому я так люблю міськраду і 3) чому я зайняв саме таку позицію в судовій справі «Доля-міськрада».
Отже, 1. Моє особисте ставлення до Долі
Про те, що Доля — людина, м’яко кажучи, неординарна, я переконався вже через кілька дня після його обрання мером, коли брав інтерв’ю для газети «Соборна площа». Але не в моїх правилах обговорювати особисті якості тієї чи іншої людини.
Я так само переконався що Доля — далеко не кращий вибір малинчан на посаду міського голови, причому вже через кілька місяців його бурхливої діяльності. Я говорив це відкрито (маю таку погану звичку) і вже тоді казав, що Доля як мер закінчить погано.
Хоча істини ради не обмину й того факту, що після цілого ряду переговорів, проведених з ініціативи новообраного голови, я погодився пройти стажування на посаді начальника оргвідділу міськради. І я одразу зрозумів, що це болото (в сенсі організаційної та апаратної роботи, як вона була і є поставлена у міськвиконкомі) самотужки не осушиш. Мої спроби обговорити цю тему з мером були безплідними. Саме тому на третій чи четвертий день свого стажування я покинув поважну установу, не поставивши до відома навіть її начальника, лише сказав двом моїм підлеглим, що вважаю стажування закінченим.
Проте я до цих пір нормально спілкуюся при зустрічах з Сергієм Олексійовичем і до цих пір переконаний, що люди, котрі підіпхнули Долю в крісло мера, просто посадили чоловіка не в свої сани. І це скоріше не вина його, а біда.
Тепер 2. Чому я так люблю міськраду, себто чи сильно я образився, коли не пройшов конкурсу на заміщення посади у міський відділ Держреєстру
Той мій похід у міськраду, тепер у цьому вже можна зізнатись, був чистою авантюрою, яку ще часом називають «Журналіст змінює професію». І про цей епізод, гадаю, варто було б розповісти докладніше.
Річ у тім, що незадовго до затіяного мною експерименту один мій хороший знайомий поскаржився на те, що «кругом неправда і неволя». Він подав документи на конкурс із заміщення однієї з посад у міськраді. За анкетними вимогами відповідав на всі сто. Мав освіту і розум. Визубрив закони та інструкції, котрі вимагаються на екзамені. Заручився підтримкою одного з очільників міськвиконкому.
І конкурсу не пройшов.
Виявляється, місце вже було забите для протеже іншого очільниика. І цей протеже продемонстрував настільки блискучі знання, що члени комісії, розчулено пустивши сльозу, одрази прийняли його в свої обійми, чи то пак колектив.
Механізм, розповідав мій знайомий, був простий, як двері до міськради: людині наперед сказали номер екзаменаційного білета, вона старанно підготувалася, потім «випадково» витягла потрібний білет, дала повні відповіді на всі запитання (при цьому шпаргалки їй готували й носили самі працівники виконкому), а далі, самі розумієте, все було справою техніки: співбесіда членів комісії з претендентами, які набрали найбільшу кількість балів, одразу виявила перлину в купі гною.
Одразу маю попередити: я не слідчий, не прокурор і не суддя, деякі описані вище та нижче факти офіційно не задокументовані і їх можна ввважати плодом моєї хворобливої уяви…
Коли настала пора чергового конкурсу, я вирішив перевірити згадану версію. Тим більше, що момент випадав дуже сприятливий: конкурс оголошувався на посаду, ідентичну тій, на якій я вже рік працював у РДА. Так що питання було мені знайоме.
І я знову ж таки отримав інформацію про те, що результати конкурсу заздалегідь визначені, що місце вже забите для пасії одного очільників міськради і… читай вище. Мені були відомі прізвища, розклади і технологія. І я вирішив ризикнути.
Треба сказати, що діяв я за всіма законами жанру. Я впав їм як сніг на голову в останній дозволений законом день подачі документів на конкурс, коли всі потрібні заяви вже було прийнято, всі непотрібні відсіяно, карти розтасовано, а колода, звісно, була в руках надійного чоловіка.
Моя участь у конкурсі всі ці карти їм плутала. Уявіть собі, я державний службовець з більш як 25-річним стажем, маю відповідну освіту, знаю комп’ютер на рівні системного адміністратора та ще й до того вже рік працюю на ідентичній посаді — тобто готовий для даного відділу досвідчений спеціаліст.
Для чиновників це був, без перебільшення, шок. Що тепер робити з протеже?
Інтенсивні консультації «всередині клану» ні до чого не привели. Єдина надія залишалась на результати екзаменів — а раптом обкататаний сценарій спрацює?
…Я прийшов на екзамен, як поганенький студент. Хоча на іспит не можна брати з собою жодних паперів, я взяв з десяток аркушів службових документів, накрив їх зверху і знизу чистими листками — ви розумієте, на що це було схоже.
Учасники іспиту розсілися за П-подібним столом у малому залі РДА. На покуті сіли майже в повному складі (що дуже рідко буває) члени конкурсної комісії. Я примостився збоку й поклав біля себе згаданий стосик паперів. Порух бровами одного з очільників-членів комісії — і до мене підскочив заступник мера Віктор Гега, він же тамада, себто розпорядник цього дійства, забрав стосик і відсунув його подалі (шкода, що не подивився). Гега явно хвилювався, з нього струмував піт.
Настав відповідальний момент. Гега дістав пачку екзаменаційних білетів, підійшов до вільної частини столу, розклав білети — і під моїм пильним поглядом тремтячими руками безладно перемішав їх!
Мені здалося, що я почув чийсь здавлений стогін….
Ми розібрали білети, який кому випав.
Далі відбувся епізод, який здивував навіть мене, хоч я нібито до всього був готовий.
Одна з учасниць іспиту, повернувшись за своє місце за столом, глянула на номер білета, зібрала свої речі, поклала білет на стіл комісії — і мовчки вийшла!
На декого з членів комісії в цей момент шкода було дивитись… Між тим, ніхто з них навіть не поворухнувся, щоб спитати в претендентки, що трапилося: чи їй раптом стало зле, чи вона за ніч усі букви забула, чи ще щось… Мертву тишу не порушив ніхто ні словом, ні скрипом стільця.
Крутячи на всі боки головою, я вже й забув, чого сюди прийшов, аж коли раптом звернув увагу на жест голови комісії — мовляв, пиши швидше, час завершується. Швиденько накидавши на на папері все, що бог на душу поклав (самокритично визнаю, що поклав він мені на той момент не дуже багато — далеко не на всі зазначені в білеті питання я дав вичерпні відповіді), я покинув екзаменаційну аудиторію.
Нагадаю, після екзамену проводиться співбесіда з претендентами, які набрали найбільшу кількість балів. Так от, до співбесіди «нас оставалось только трое» — я і двоє молодих дівчат чи жінок. Комісія за результатами співбесіди мала назвати ім’я того щасливчика, котрий сяде в омріяне (як для кого, звичайно) крісло. Законом на це відводиться два дні. Цього разу комісія засідала разів з п’ять і рішення свої оголосила десь через тиждень. За цей час таємно від третього претендента (себто Марченка) було проведено ще один конкурс — на знання комп’ютера — з запрошенням одного з відомих у місті комп’ютерних спеціалістів. «Ну як?» — спитав я його пізніше». «Глухо» — відповів він коротко і засміявся.
Надзавдання полягало в тому, щоб дати Марченку відкоша — аби не був таким розумним. Через те вони так довго засідали, а потім дали мені відповідь, яка була готовим матеріалом для справи про корупцію, проте в одному була сформульована чітко — Марченко не пройдьот! Хоча я, відверто кажучи, у черговий похід до міськради і не збирався…
Я не став продовжувати експеримент далі. Мені й так уже все було ясно. Я продовжив роботу на своєму місці в РДА (бо й відволікався від нього на всі ці конкурси-співбесіди буквально на півтори-дві години, якщо збити докупи).
І тут я повинен віддати належне голові райдержадміністрації Ігореві Малегусу. Зрозуміло, будь-якого керівника стурбував би чи принаймні зацікавив факт, коли працівник його апарату ні з того ні з сього починає шукати роботу на стороні. Але Малегус протягом усього експерименту не задав мені жодного запитання. Він «просік» ситуацію одразу. Він розумів, що це лише несерйозна гра несерйозного Марченка. І лише ходив та усміхався…
Нарешті 3. Справи судові
Не буду переспівувати фабулу. Коротко:
14.02.2008 р. відбулася двадцять шоста сесія п’ятого скликання Малинської міської ради, яка прийняла рішення про дострокове припинення повноважень Малинського міського голови.
Доля оскаржив рішення у Малинському районному суді. Постановою суду від 10.06.2008 р. в задоволенні позову Долі було відмовлено. На вказане рішення Доля подав апеляційну скаргу. 5.09.2008 р. Київський апеляційний адміністративний суд апеляціну скаргу задовольнив, ухваливши: постанову Малинського райсуду 10.06.2008 р. скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов Долі Сергія Олексійовича задовольнити; скасувати рішення позачергової сесії Малинської міської ради від 14.02.2008 р. про дострокове припинення повноважень міського голови; поновити Долю Сергія Олексійовича на посаді голови Малинської міської ради.
А тепер увага! У цій справі є момент, якого дехто не розуміє, а дехто ним козиряє.
Київський апеляційний адміністративний суд прийняв це рішення зовсім не тому, що «Доля хороший»!
Підставою для такої ухвали суду стали порушення регламенту при розгляді питання про звільнення Долі міською радою та порушення норм процесуального права судом першої інстанції.
У цьому й полягає верховенство Закону: ми не можемо засудити навіть вбивцю, якщо при цьому порушуємо норми чинного законодавства.
І саме в цьому випадку я цілковито на боці Сергія Долі: рішення Апеляційного суду має бути виконане!
…Коли ця каша з поновленням тільки заварювалась, я (дуже не люблю виразу «я ж казав!», але мушу, на жаль, часто вживати) ще тоді казав кільком відомим у міськраді людям: ну навіщо вам «лізти в пузир»? Зберіть сесію, виконайте рішення суду (Закону!), підготуйте за цей час розумне рішення, витримайте до останньої коми процедуру — і звільняйте Долю хоч в той же самий день!
Проте події, на жаль, розвиваються за сценарієм певного кола міськрадівських очільників та депутатів.
Вони затялися і не бажають виконувати рішення апеляційного суду. Чому? Головне запитання тисячолітнього римського права «Кому вигідно?» актуальне й сьогодні.
Затягування питання з, вибачте за тавтологію, долею Долі вигідно, як не парадоксально, тим, хто сьогодні оголошує себе найлютішим ворогом колишнього мера. Бо, по-перше, нинішня ситуація дає їм змогу ловити жирних карасів у мутній воді. А по-друге, остаточне відсторонення Долі поставить питання про дострокові вибори, і тоді багато хто з нинішніх вождів та функціонерів опиняться там, де й були або повинні бути — на пилорамі.
Невигідно (причому в прямому сенсі) все це в першу чергу пересічному малинчанину. Я говорю не лише про безлад у міському господарстві. Завважте також, що з міського (нашого з вами) бюджету Долі на момент його поновлення накапає не один десяток тисяч гривень різних відшкодувань — та там і в сотню тисяч не вбереш!
Зрештою, справа навіть не в грошах — їх все одно розкрадуть.
Головне, намагаюсь я довести, навіть не гроші, і далеко не Доля. Головне — закон. Бо затра на місці Долі може опинитись Марченко, Петренко, Сидоренко, Шостак. І з ними ж чинитимуть так само!
От на чому я стою.
Я не на боці Долі. Взагалі моє кредо — девіз Троцького (хто знає — пригадає).
Я стою на боці правосуддя. Я хочу, щоб у цій країні, у цьому місті справді верховенствував закон.
Я знаю, що я цього не доб’юся.
Але мені приємно буде згадувати, що хоч трохи розворушив це осине гніздо, що дехто з жополизів (неважливо чий) назвав мене мудаком, що хоч одна, пардон,собака задумалася: в цій країні ще не все продається і купується.
До речі, про продаж і про те, що і хто мені обіцяв за підтримку.
На нинішній момент (говорю це перед Богом на другий день Паски) я маю чотири(!) пропозиції щодо майбутніх посад від чотирьох людей, котрі бачать себе майбутніми мерами Малина. Причому три пропозиції — щодо крісел «живих» міськвиконкомівських чиновників не найнижчого рангу, котрі, мабуть, і не здогадуються, що їхня карта вже тасується вмілими гравцями.
Одного з таких «пропозиціонерів» я в лоб спитав: а ви впевнені, що Марченко продається?
Мій візаві зніяковів, але я через хвилинну паузу заспокоїв його:
— Та продається, продається…
Тільки у вас ніколи не буде такої посади, якою б ви могли купити Марченка.
Шануймося! Якщо ми того варті…
Валерій МАРЧЕНКО.
Р.S. Готуючи матеріал, так би мовити, до друку, попросив друзів влаштувати мені телефонну розмову з одним відомим київським юристом. Розповів йому суть справи і спитав про його бачення виходу з ситуації.
— Я так зрозумів, ви хочете скинути мера? — перепитав він.
Я не став йому пояснювати, хто й кого хоче скинути — копійочки ж по мобілі капають. Та він і не дав мені довго балакати.
— Робиться це елементарно, — з посмішкою в голосі сказав мій співбесідник. — Готуєте за всіма нормами регламенту сесію міськради, ставите на порядок денний три питання: виконання рішення апеляційного суду, звіт мера про його діяльність з відповідним обговоренням, кадрове питання. Все! Але не наламайте знову дров з регламентом та процедурою…
Що й вимагалось довести…
20.04.2009
Автор
Валерій Марченко |
Коментарі: 18 |
Додати коментар
Мемуари обивателя
У п’ятницю зненацька, як сніг на голову, виринула з апаратних надр сесія міської ради.
Кажу «зненацька», бо закон чітко регламентує подібні стихійні явища. Не полінуюся процитувати п. 9 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»: «Рішення про скликання сесії ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках — не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради».
Під населенням тут розуміються пересічні громадяни, котрі, підсадивши у владу депутатів та очільників, мають повне право знати, що, коли, і де їхні висуванці обговорюватимуть, а головне — які спродукують рішення. Причому те, що для нас є правом, тягне за собою прямий для можновладців обов’язок, недаремно чітко виписаний у законі, — богом дана і нами обрана влада має нас інформувати, в тому числі й через ЗМІ, які такі свіжоспечені доленосні рішення вона має намір вкинути нам за пазуху.
Втім, бачимо, на цей пункт закону (як, на жаль, і на чимало інших) виконком Малинської міськради давно й смачно начхав.
Так чи інакше, депутати зібрались, хоча й не дуже дружно (почалось засідання, коли назбирався кворум, до кінця підтяглося ще кілька чоловік — на завершення до зали зійшлося 22 повноважних представники народу із 30 за списком) і почали роботу.
На ходу знайомились з проектами рішень (зрідка посміюючись над змістом документів — після сесії один з народних обранців показав мені офіційний папір, в якому одна з малинських вулиць чорним по білому була названа вулицею (буквально!) ЄнергетІкОв), доволі дружно голосували — коротше кажучи, злагоджено мостили нам шлях до світлого майбутнього.
В робочому ритмі, без зайвих дебатів затвердили рішення виконкому про призначення Василя Буткевича першим заступником міського голови — крок, на думку багатьох, правильний.
Не всі, щоправда, сприйняли гучну піар-кампанію, в тому числі і в деяких місцевих ЗМІ, котра розгорнулася після пересадки Василя Антоновича з одного крісла в інше, — хтось хоче створити враження, що Буткевич на новому місці прямо гори верне, хоча, якщо по правді, сфера його службових обов’язків не змінилася. Тож провести світло по вулицях та розвезти містом купи відсіву віце-меру ніхто не заважав і раніше.
Але, посміхались непомітно мої співрозмовники, глибинний зміст процесу не є великим секретом — грядуть вибори міського голови…
Між тим, у такому ж робочому ритмі, тобто тихенько й непомітно, пройшло й ще одне цікаве кадрове рішення — депутати по ходу вирішили долю начальника юридичного відділу міськвиконкому Алли Ясинської.
Ясинська — фігура у міській владі досить одіозна. Саме вона візувала численні кадрові рішення екс-мера Долі (і не тільки його), які потім обернулися судовими позовами до міськради та відновленням незаконно звільнених людей на посадах зі сплатою кругленьких сум за вимушений прогул та моральну шкоду. І та ж Ясинська досить вільно трактувала виконкомівський трудовий розпорядок, щезаючи на тривалий час у невідомих напрямках.
Все це (а може, й не тільки це) таки допекло міських очільників, і вони вирішили начальника юрвідділу звільнити. Однак реалізували ідею, як завжди, не заглянувши в святці, себто в чинне трудове законодавство. Результат: Ясинська, подавши до суду, відсудила поновлення на посаді і, само собою зрозуміло, компенсацію збитків за вимушений прогул та моральну шкоду.
Виконкомівському начальству це стало черговою дулею під ніс. Але й відступати після такої наруги воно не збиралось. Просто вирішило діяти хитріше — вичекавши час, підготувало рішення про… реорганізацію юридичного відділу міськвиконкому! Відділ як такий ліквідували, увівши натомість посаду головного спеціаліста з юридичних питань. Ясинська відтак помітно втратить у зарплатні, хоча зовсім не факт, що вона її взагалі одержуватиме: після внесення змін у структуру апарату начальниця позбудеться посади, а чи візьмуть її головним спеціалістом — це ще вилами по воді писано.
Розгляд наступного питання з розряду кадрових був гарячішим, цікавішим і заплутанішим.
Суть справи така (дозволю собі самоцитування — див. інформацію на головній сторінці сайту «Мій Малин»): після того, як один за другим звільнилися віце-мери Володимир Шевченко та Олег Ювковецький, у виконкомі з’явилось дві вакансії. Їх планувалось заповнити, зміцнивши керівництво міста достойниками належного гатунку.
На два крісла виявилось четверо пошукачів: начальник управління ЖКГ міськвиконкому Володимир Войдило, колишній начальник Малинської податкової інспекції Василь Кисельчук, колишній заступник голови РДА Михайло Левковець, заступник директора ТОВ «Євроліс» депутат міськради Олександр Сліпко.
Забігаючи наперед, скажу — це кадрове питання погубили міжпартійні розбірки. Проголосувавши за свого однопартійця Сліпка, котрому потужно протегувала секретар міськради Ольга Кудрицька, міськрадівська фракція БЮТ затим відмовилась голосувати за висуванця блоку Литвина Левковця. Навзамін литвинівці заявили, що відкликають свої голоси, подані за Сліпка. Паровоз пішов на партійні рейки, а потім — на міжпартійні пеньки. В результаті питання перенесено на наступну сесію.
І все ж давайте поглянемо на список претендентів ще раз, причому спробуємо зробити це неупереджено (я навмисно розташував цих людей в алфавітному порядку, а не за хронологією розгляду кандидатур — щоб ніхто не образився).
Отже, Володимир Войдило. Ще за радянських часів обирався головою міськвиконкому. Міцний господарник. Нині — начальник управління ЖКГ міськвиконкому. Місто і його господарство знає як свої п’ять пальців.
Василь Кисельчук. Працював начальником Малинської податкової інспекції. У часи помаранчевих революційних пертурбацій не знайшов спільної мови з обласним начальством і був звільнений. Обіймав посаду начальника Бородянської МДПІ. Нині на пенсії за станом здоров’я.
Михайло Левковець. Аграрник. Довгий час очолював сільськогосподарську галузь району при голові РДА Миколі Дідківському (це з тих часів за Левковцем тягнеться легендарна фраза «Командир сказав!», якою він коментував будь-яке рішення свого шефа. Зараз командир змінився, але фраза залишилась).
Нарешті, Олександр Сліпко. Депутат міськради, заступник директора ТОВ «Євроліс». Саме його активно, м’яко кажучи, просувала секретар міськради Ольга Кудрицька.
Тут необхідне одне уточнення позицій. Я абсолютно нічого не маю проти особисто Сліпка — я його просто не знаю. Я апріорі припускаю, що це розумна, грамотна й порядна людина.
Однак я проти методів, котрими тих чи інших людей пхають у владу.
Так от, Кудрицька, представляючи Сліпка, напирала в основному на кілька моментів, котрі зводились до того, що претендент а) висувається фракцією БЮТ, а значить, гарантовано має бути призначений на посаду; б) має стаж роботи державного службовця і в) має аж дві вищих освіти — економічну та юридичну.
Ще раз скажу: я нічого не маю проти Сліпка. Але й наведені вище аргументи мені не здаються переконливими. Бо, на мій хлопський розум, і партійні переконання, і стаж держслужби, і навіть дві вищих освіти — не надто ефективні помічники у справі розгрібання всілякого, вибачте, гівна, котрим переповнене міське господарство.
Крім усього іншого, щось не видно було, щоб Сліпко відчутно засвітився у своїй депутатській діяльності — принаймні, так вважають його колеги.
Так чи інакше, має бути ще якийсь вагомий фактор, який би схилив чашу терезів убік Сліпка.
І такий фактор є. Просто Ольга Василівна про нього не сказала.
Олександр Сліпко — заступник директора ТОВ «Євроліс».
А підприємство «Євроліс» фактично (і це ні для кого не секрет) належить нинішньому першому заступнику міського голови Василю Буткевичу…
…Як я вже казав, по цьому пункту порядку денного сесія згоди не дійшла, бо депутати почали спонтанно покидати зал засідань (втім, хтозна — може, якесь рішення ще й випливе з темних коридорів міської влади).
Проте, слід зауважити, невдалий фінал не дуже засмутив організаторів дійства. Робочий день у них завершився корпоративною вечіркою (так тепер називають колективну пиятику).
«Во избежание кривотолков» (що за банкети в кризовий період?!), а також враховуючи не дуже приємні згадки про попередній такий захід, на цей раз добірне товариство міських чиновників (запрошували далеко не всіх) не тусувалося в ресторані «Ірша», а подалося до не менш популярного в певних колах закладу під назвою «Зелена жаба».
«Зелена жаба», якщо хто не знає, — це таке чималеньке приміщення у мальовничому лісі кілометрів за 8 від Малина (вгадайте з першого разу, скільки коштувала учасникам банкету дорога в обидва кінці?).
У «Зеленій жабі», схованій подалі від людських очей та обладнаній всім необхідним для вживання, споживання, спілкування і взагалі приємного відпочинку, розслабляються лише обрані — малинська адміністративно-бізнесова еліта та заїжджі VIP-персони.
Саме тут після сесії зняли стрес і наші натруджені чиновники. Відпочивали, за інформацією декого з учасників, весело і довго, бо розійшлися десь опівночі. Королем вечора був Василь Буткевич, а от Ольга Кудрицька сиділа чомусь без настрою…
Валерій Марченко.
01.03.2009
Автор
Валерій Марченко |
Коментарі: 30 |
Додати коментар
Документи і аргументи
ОблУВС десять(!) днів думало, що сказати
про ДТП в Малинівці
У відповідь на цілий ряд публікацій в електронних і друкованих ЗМІ (в тому числі малинських, житомирських та київських) щодо ДТП за участю малинського віце-мера Василя Буткевича облуправління внутрішніх справ 16 грудня оприлюднило нарешті свою офіційну версію подій, котрі відбулися 6 грудня ц.р.
Коротка хронологія — далі.
Мій Малин, 7 грудня 2008 р.:
Пишний банкет в ресторані «Ірша», на якому працівники міськвиконкому та ряд депутатів міської ради відзначали «професійне свято» — День місцевого самоврядування, закінчився великою неприємністю для одного з учасників застілля.
Заступник міського голови Василь Буткевич завершив святкування далеко за північ в одному з заміських приватних кафе. Під час повернення до Малина машина Буткевича поблизу Малинівського переїзду збила на шляху жінку. Швидкій допомозі, котра прибула за викликом на місце ДТП, робити було вже нічого — нещасна загинула на місці аварії.
Житомир.info, 8 грудня 2008 р.:
Открытое обращение журналистов в правоохранительные органы и прокуратуру Житомирской области в связи с резонансным происшествием в райцентре Малин
В связи с происшествием в райцентре Малин (Житомирская область) журналисты сайта Житомир.info обратились с запросом к руководству правоохранительных органов и к прокурору Житомирской области с просьбой предоставить официальную информацию. Текст обращения приводим ниже.
Начальнику УМВД Украины в Житомирской области Присяжнюку В.П.
Копия Начальнику УСБУ в Житомирской области Зелинскому Г.В.
Копия Начальнику управления внутренней безопасности УМВД Украины в Житомирской области
Копия Прокурору Житомирской области Франтовскому Н.М.
Общественности города Житомира и журналистам стало известно, что в ночь с 5 на 6 декабря 2008 года заместитель мэра города Малина Житомирской области В. Буткевич, находясь за рулем автомобиля БМВ в состоянии алкогольного опьянения, совершил ДТП, в результате которого погиб человек. Чтобы скрыть данный факт, сотрудники ГАИ оформили ДТП таким образом, что за рулем автомобиля находился другой человек, а именно — родственник Буткевича.
Просим дать ответ:
1. Имели ли в данном случае место следующие факты: сговор и служебный подлог?
2. Если факты сговора и подлога имели место, расследует ли их возглавляемая Вами служба?
3. Если факты сговора и подлога имели место, расследует ли Ваша служба мотивы преступления, совершенного сотрудниками ГАИ.
Другими словами, что их заставило пойти на это:
Угрозы вышестоящего руководства города, района, области? Принуждение со стороны начальства ГАИ?
Угрозы или просьбы со стороны народных депутатов или взятка, данная чиновником, совершившим ДТП?
Или же были другие мотивы?
Ваши ответы будут обнародованы в средствах массовой информации и направлены Министру МВД, Генпрокурору, руководителю СБУ.
В связи с этим просим ответить незамедлительно в письменной форме.
П.С. Пресс-служба УМВД уже сообщила нам, что готова в ближайшее время предоставить информацию. В настоящее время милиция начала проверку изложенных фактов.
Відділ зв’язків з громадськістю УМВС, 8 грудня 2008р.:
6 грудня близько 1 години ночі по вулиці Тараскіна в с.Юрівка Малинського району 38-річний водій автомобіля «БМВ Х5», житель райцентру, скоїв наїзд на пішохода, 36-річну мешканку с.Лумля Малинського району, яка перетинала проїзну частину в невстановленому місці. Від отриманих тілесних ушкоджень жінка померла на місці пригоди.
На місце події виїжджали слідчо-оперативні групи міськвідділу та ВДАІ Малинського МВ УМВС України в Житомирській області.
8 грудня у деяких засобах масової інформації оприлюднена версія, що у скоєнні вказаної дорожньо-транспортній пригоді винний заступник Малинського міського голови. Наразі за даним фактом Управлінням МВС України в Житомирській області проводяться перевірки, за результатами яких буде встановлено, чи причетна до скоєння ДТП вказана в публікаціях особа.
Наразі вирішується питання про порушення кримінальної справи.
ZHitomirNEWS, 15 грудня 2008р.:
Пишний банкет в ресторані «Ірша», на якому працівники Малинського міськвиконкому та ряд депутатів міської ради відзначали «професійне свято» — День місцевого самоврядування, закінчився великою неприємністю для одного з учасників застілля.
За повідомленням сайту «Мій Малин» заступник міського голови Василь Буткевич завершив святкування далеко за північ в одному з заміських приватних кафе. Під час повернення до Малина машина Буткевича поблизу Малинівського переїзду збила на шляху жінку. Швидкій допомозі, котра прибула за викликом на місце ДТП, робити було вже нічого — нещасна загинула на місці аварії.
Цікаво, те, що резонанс навколо цього ДТП почав стихати, а офіційної інформації з боку правоохоронних органів так і немає. Невже і цього разу “все замнется”? Дехто повязує таку тишу та можливе покриття з тим, що за інформацією з неофіційних джерел, Василь Буткевич є дуже впливовою людиною у місцевому БЮТ.
Відділ зв’язків з громадськістю УМВС, 16 грудня 2008р.:
6 грудня близько 1 години ночі по вулиці Тараскіна у с. Юрівці Малинського району 38-річний водій автомобіля «БМВ Х5», житель райцентру, скоїв наїзд на пішохода, 36-річну мешканку с.Лумля Малинського району, яка перетинала проїзну частину в невстановленому місці. Від отриманих тілесних ушкоджень жінка померла на місці пригоди.
На місце події виїжджали слідчо-оперативні групи міськвідділу та ВДАІ Малинського МВ УМВС України в Житомирській області.
За даним фактом слідчим управлінням УМВС України в області порушено кримінальну справу за ч.2 ст.286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження) Кримінального Кодексу України, розслідування якої проводить слідче управління УМВС України в Житомирській області.
У ході розслідування кримінальної справи проведено ряд слідчих дій та відповідні експертизи, на основі яких буде прийнято законне рішення.
Розслідування всіх обставин дорожньо-транспортної пригоди перебуває на особистому контролі керівництва УМВС України в Житомирській області.
Всім все ясно? Ну й слава Богу.
Але два запитання задати однак кортить: а) хто все-таки був за кермом автомобіля? і б) що означають слова «перетинала проїзну частину в невстановленому місці» стосовно непримітної вулички Тараскіна в непримітному селі Юрівка?
Валерій Марченко.
17.12.2008
Автор
Валерій Марченко |
Коментарі: 4 |
Додати коментар
Мемуари обивателя
Здипець, як завжди, підкрався непомітно. У вигляді зими. Щоправда, Гідрометцентр щось там балакав стосовно того, що кругообіг «весна-літо-осінь-зима» цього року не відміняється. Принаймні, Верховна Рада такого закону не приймала. Але хто сьогодні вірить Гідрометцентру?
Проте зненацька на світлі голови батьків та матерів міста, а з ними й на громадян, особливо тих, що мешкають у комунально опалюваних квартирах, упали перші грудневі сніжинки.
І виявилось що батареї в комунальному житловому секторі, у школах та дитсадках незабаром можуть стати такими ж холодними, як серця наших можновладців. Місто не має чим платити за газ для котелень. А відтак його (газ) можуть не сьогодні-завтра відключити…
Як не дивно, ситуацію у міськраді втямкували аж у середині грудня. І наприкінці минулого тижня представники міської влади помчали з чолобитною у відповідні столичні організації. Звісно, там їх, молодих і красивих, чекали з розпростертими обіймами. Газ? Для вас? Хоч сто порцій! Але: вранці гроші — увечері стільці. Якщо конкретно — заплатіть попередні борги, тоді будемо балакати.
А платити, виявилось, нема чим.
Одразу голосно заявляю: не треба мені говорити про розруху в країні, про те, що в Києві теж відключають опалення і про те, що малинчани не платять за тепло. Розруха, говорив один відомий літературний персонаж, настає тоді, коли починають мочитися мимо унітаза — ми ще начебто до цього не дійшли. По-друге, хай київські «керовніки» хоч повітря відключають — ми, слава Богу, в Малині живемо. А по-третє, у тому, що малинчани не платять за газ, винні не в останню чергу наші можновладці — ми їх для того в м’якенькі крісла посадили, щоб вони тримали у місті порядок.
Так чи інакше, у п’ятницю в деяких кабінетах міськвиконкому допізна горіло світло. А в суботу було скликано екстрену й вельми розширену нараду. Питання на порядку денному стояло одне: де взяти гроші?
І тут хтось з учасників надзвичайного зібрання подав з кутка голос: а де, власне, ті кошти, котрі ми вторгували за продані нещодавно комунальні об’єкти та земельні ділянки?
А й справді, де?
Адже ж реалізовано останнім часом кілька солідних виробничих приміщень, майно «Благоустрою» та ЖРЕПУ, ряд чималих земельних ділянок (одна з них, площею більш як сім гектарів, продана приватній фірмі хоч і набагато дешевше справжньої вартості, але все ж затягла на кілька мільйонів гривень). Список можна продовжити. І загальна сума цих оборудок перекрила б малинські борги перед газопостачальниками разів у чотири-п’ять, не менше.
Та от цікавий факт: товар продано — грошей нема!
І нам залишається грізно запитати у коханої нашої влади словами Висоцького:
«Где деньги, Зин?!!»…
Валерій Марченко.
16.12.2008
Автор
Валерій Марченко |
Коментарі: 8 |
Додати коментар
Мемуари обивателя
Так уже здавна традиційно повелося, що більшість малинчан отоварюються як продуктами, так і взуттям та одягом на місцевому ринку, або, кажучи по-нашому, по-малинськи, на базарі.
Незважаючи на прогрес торговельної галузі, появу маркетів та супермаркетів, ларків, кіосків і просто торговельних халабуд, — на базарі покупець не переводиться. Щосереди та щоп’ятниці, а вже в суботу чи неділю обов’язково, наш співгромадянин сумлінно виконує освячений роками обряд — побродити між базарними рядами, прицінитися, прикупитися, напакувати — хто більше, хто менше — поліетиленові торби.
Останнім часом, щоправда, ці торби помітно схудли. Завдяки пильній турботі державного й політичного керівництва (всякі там «10 кроків назустріч людям», «Український прорив» і т.ін.) жити стало сутужніше, якщо не казати хріново (тут і далі мова йтиме не про тих, хто їздить на джипах, а про пересічного, в добру пору будь сказано, громадянина).
Так от, якою б завважки не була та торба, її ще треба доперти (особливо це стосується мешканців північної від ринку частини міста) до місця призначення. І тут єдина надія — на громадський транспорт.
А він якраз біля базару й не зупиняється.
Бо тут нема офіційної автобусної зупинки.
Звісно, коли ти молодий та здоровий, то виперти торбу з картоплею під гору до центру міста можеш навіть не захекавшись (ще раз нагадаю — мова не про тих, хто приїжджає на базар за свіжою підчеревиною на власних чи службових автівках або має гроші на таксі). А коли ти людина в літах, або хвора, або інвалід — що тоді робити?
головне — маршрутки ж біля виходу з базару раніше постійно зупинялися. Міліція, щоправда, це діло іноді намагалась «присікти», але не дуже охоче й не дуже часто. Проблема облаштування біля ринку автобусної зупинки стукала у владні двері не рік і не два, але, як у нас часто буває, то нема грошей, то асфальту, то щебеню, то якогось каміння, котрим згідно з технічними вимогами треба підмостити «кишені» для зупинки автобусів.
Отож влада мовчала, міліція не дуже лютувала, і люди майже без проблем видиралися з базару на гору не пішки, а колісним ходом.
І тут на державне наше керівництво напав черговий приступ бурхливої діяльності — на цей раз у напрямку зміцнення безпеки дорожнього руху. Міліції скомандували «фас!» — і автобуси біля базару зупинятись перестали. А кому ж охота платити величезний штраф за несанкціоновану посадку пасажирів? Не в доларах же одержують зарплату водії…
Люди почали смикати за поли депутатів. Питання про офіційне затвердження та облаштування автобусної зупинки дійшло до сесії міськради. Сесія постановила «вивчити, розібратись, внести пропозиції і прийняти рішення».
Судячи з того, що проблема розглядалась міською владою не один раз і не один рік, великих сподівань на швидке прийняття вищезгаданого рішення плекати не доводиться. Знов піде мова про гроші (тим більше, коли в країні лютує криза), про щебінку (де ж її взяти у наших краях?), про каміння, якого знову ж таки катма…
Втім, з камінням є один варіант. Як зараз пам’ятаю, коли москалі будували чи то Москву, чи то Петербург, проблему будматеріалів вони вирішили досить оригінально — на всіх в’їздах до міста поставили сторожу, і кожен, хто хотів у городище потрапити, мусив принести з собою камінчика, а хто возом їхав — то й каменюку. Це, між іншим, зафіксований історичний факт.
Може, й нам за цю ідею вхопитися? Ідеш на базар — неси з собою камінчика!
Правда, тут є один небезпечний момент.
Трудящі можуть зібратися докупи й побити тим камінням вікна у міськраді.
Валерій Марченко.
На знімку: ці жіночки біля виходу з базару не дуже надіються, що автобус зупиниться. Але — чим чорт не шуткує?..
30.11.2008
Автор
Валерій Марченко |
Коментарі: 7 |
Додати коментар
Мемуари обивателя
На сесії міської ради у вівторок депутати прийняли рішення, котре відкрило малинській громаді прямий і широкий шлях до щасливого життя.
Почалося все з розгляду звичайного, здавалось би, питання порядку денного — затвердження прийнятих у міжсесійний період рішень виконкому.
Вияснилось, що виконком наприймав чимало такого, що мало в’яжеться не те що з турботою про малинчан, а навіть зі здоровим глуздом.
Далі відбулися події, які були просто-напросто вирізані з офіційного звіту про сесію, продемонстрованого телестудією «Полісся», і ми подаємо перебіг ситуації за інформацією джерела «ММ» у депутатському корпусі.
Один з депутатів, взявши слово, запропонував за недоліки в роботі розпустити існуючий склад виконкому.
Питання було вирішено одностайно і миттєво. Так само оперативно депутати після коротенького перекуру затвердили новий склад виконкому, здатний, на їх думку, працювати більш відповідально і ефективно.
А тепер увага!
Ось так виглядав старий склад виконкому: С. Доля (колишній мер), О. Кудрицька (секретар міськради), О. Ювковецький, В. Буткевич, В. Гега, В. Шевченко (заступники міського голови), С. Сивко (керуюча справами міськвиконкому), Т. Борисенко (міськфінуправління), С. Бузенко (держлісгосп), Д. Дмитренко (підприємець), А. Костюченко (паперова фабрика), С. Недогарок (управління праці й соцзахисту), В. Власенко («Прожектор»), Н. Коваль (педагог).
А так виглядає новий: О. Кудрицька, О. Ювковецький, В. Буткевич, В. Гега, В. Шевченко, С. Сивко, Т. Борисенко, С. Бузенко, Д. Дмитренко, Л. Авраменко, О. Андрійцев, Г. Ободзинський (троє останніх — депутати облради), А. Єнько (спілка підприємців).
Проаналізуємо обидва списки.
Формальна логіка підказує нам, що у всіх прорахунках виконкому винні ті, кого тепер позбавили честі бути членами доленосного органу! Це вони довели Малин до ручки! Ганьба їм і осуд!
А от ті, хто залишився у складі виконкому — товариші надійні і малинській громаді тілом та душею віддані. Їм просто заважали нормально працювати…
Коротше кажучи, рішення наші народні обранці прийняли правильне. Але, на мій, погляд, половинчате.
Треба було б: а) вищепоіменованих громадян, котрі не виправдали довіри, показово розстріляти в центрі міста біля пам’ятника члену виконкому III Інтернаціоналу товаришу Леніну і б) тим, кого довірою наділили ще раз, присвоїти звання «Почесний член виконкому» з правом носіння службового крісла.
На знімках: О.Кудрицька веде сесію; В. Буткевич розвиває тему «скільки там тієї зими!»; депутати, як завжди, голосують одностайно.
Валерій Марченко.
30.11.2008
Автор
Валерій Марченко |
Коментарі: 7 |
Додати коментар
